Любов до життя та захопленість власною справою — це головні принципи, за якими живе Валерій Таценко, слюсар-ремонтник збагачувальної фабрики №3 філії “ІГЗК” АТ “ОГХК”.
Він народився на Далекому Сході. Батько був справжнім майстром на всі руки, про якого і досі пам’ятають, та будівельником за професією. Чоловік дуже любив свою роботу і мріяв, що син продовжить його справу. Однак Валерій обрав власний шлях, про який не пошкодував ще жодного разу.
Його сім’ переїхала до Іршанська, коли Валерію було 11 років, адже його батька направили будувати Лемненський рудник, той самий, на якому сьогодні працює і сам чоловік. Після закінчення школи, пішов навчатися в професійне технічне училище, та закінчити його так і не зміг через сімейні обставини. Та це не завадило йому в 1972 році, ще не маючи повних 18 років, влаштуватися учнем електрообмотувальника в енергоцеху Іршанського ГЗК. Його вчителем та майстром тоді став Клименко Леонід Васильович. Під його керівництвом, Валерій став передовиком своєї справи та перейняв досвід свого вчителя. “І все життя я буду йому вдячний за його мудрість та знання, що вклав в мене. Якби не він, то все, мабуть, склалося б не так”, – говорить Валерій Таценко.
Через 4 роки чоловіка призвали на військову службу, після якої він знов повернувся працювати на комбінат. Потім життя вносило свої корективи і місце роботи Валерія змінювалось декілька разів, однак він завжди повертався на рідне підприємство. Так у 1984 році чоловік почав працювати слюсарем-ремонтником в Придніпровському ремонтно-будівельному спеціалізованому управлінні, яке обслуговувало Іршанський ГЗК. Після чого, був знов переведений на комбінат машиністом насосних установок на кар’єр №2. З 2000 року працював на збагачувальній фабриці №1, після закриття якої, у 2020 році, був переведений на збагачувальну фабрику №3, де працює до сьогодні.Усе це допомогло Валерію здобути різноманітний досвід, який неабияк знадобився йому на шляху до справжнього професіонала.
“Головне це те, що я завжди з радістю йду на роботу, адже роботу свою люблю. Кажуть до 45 років людина знаходить своє призвання. А мені подобається моя професія – слюсар-ремонтник, наладчик, адже люблю бачити кінцевий результат. Будь-яку роботу можна урізноманітнити так, щоб вона була до душі”, – ділиться Валерій.
В якому б колективі, за ці роки трудового шляху, Валерію не доводилось працювати, він завжди з легкістю знаходив спільну мову з людьми. Його цінують та прислухаються в колективі. Ось як про нього відгукується начальник збагачувальної фабрики №3 Костянтин Боровський: “Людина товариська. Має великий досвід, завжди підкаже як правильно зробити. Він вивчився на власних помилках і вчить цього інших. Багато пропонує нових ідей, які здаються дрібницями, однак це працює і полегшує роботу”.
Він не лише вправний спеціаліст, а ще й гарний сім’янин. Має велику сім’ю: трьох дітей, четверо онучок та онука. Хоч він і не став будівельником, як мріяв його батько, однак важливу рису від нього Валерій перейняв — він також справжній майстер на всі руки. Любить виготовляти все власними руками: займатися різьбою по дереву, обробкою металу, інкрустацією та карбуванням.
Молодому поколінню Валерій Таценко радить: “Перш за все — потрібно радіти життю, яке б воно не було, не боятися брати на себе відповідальність за свої слова та вчинки. Важливо також не боятися роботи, прислухатися до себе, щоб знайти своє призвання, бути на своєму місці та любити свою роботу. Усі труднощі в цьому житті тимчасові. Тому потрібно жити, а також підтримувати наших воїнів, які боронять нас. Щоб їм там за нас не було соромно”.